Главная > Всі новини > Захисник Маріуполя розповів про оборону міста

Захисник Маріуполя розповів про оборону міста

Вертольот оборонця Маріуполя намагалися збити окупанти

Його історія війни гідна гостросюжетного екшену: уродженець Маріуполя Вадим Баран у перші ж години широкомасштабного вторгнення Росії в Україну став на оборону приморського міста. У складі підрозділу Морської охорони Держприкордонслужби разом з побратимами з “Азову” та Нацгвардії чоловік відбивав потужні атаки окупантів на “нулі”, отримав важке поранення, але зміг вирватися з обложеного міста під обстрілами на вертольоті в ході спецоперації, що розробило ГУР.

Свою історію військовослужбовець розповів “Телеграфу”.

Танковий обстріл

21-річний Вадим Баран запевняє, що з дитинства мріяв стати військовим, тому 2021-го, коли мав лише 19 років, підписав контракт. Хлопець потрапив до 23-го загону Морської охорони і проходив службу у Бердянську (нині місто тимчасово окуповано).

“В 2021 році ніхто уявити не міг, що буде повномасштабне вторгнення. Думали, що буде як в Донецьку і Луганську: черговий етап ескалації і ми туди підемо на підкріплення. Та сталося інакше”, — каже Вадим.

Велика війна застала чоловіка в морі.

“24 лютого ми були в морі. На морських катерах є спеціальний сигнал тривоги, і коли він задзвонив, ми зрозуміли, що щось не так. Командир сказав, що в нашій країні почалася війна”, — пригадує військовий.

Підрозділ Вадима одразу ж був передислокований на оборону Маріуполя, який росіяни почали рівняти з землею.

“Там була м’ясорубка. Вийти на вулицю було неможливо. Били по мирному населенню, школах, госпіталях. Я таке бачив лише в кіно, коли просто йдуть кілометрові колони техніки, купа живої сили. Їх було нереально багато, а нас на позиції було: 15 людей з мого підрозділу, 7 військових “Азову” і два десятки нацгвардійців. І ми стояли проти цієї колони на найпершій позиції на околиці міста біля стели “Маріуполь”. Перша атака на нас: вісім танків, пішла піхота, потім нас накрили “Гради”, — розказує Вадим Баран.

Першими шли у наступ терористи з так званих “Л/ДНР”.

“А коли вони закінчилися і ми їх всіх перевалили, тоді пішли кадировці, спецслужби. З ними тяжко було воювати, бо вони дійсно навчені”, — згадує чоловік.

Разом з побратимами Вадим тримав позиції більше двох тижнів, а потім отримав поранення – у чоловіка поцілив танк!

“Вранці 11 березня ми з командиром виходили на позицію. Стояли на третьому поверсі будівлі, у нас був кулемет ДШКМ і ми отримали команду відкрити вогонь по ворожій техніці. Командир встиг випустити лише половину стрічки з кулемета, як нас прилітає танковий снаряд. Одразу двоє “двохсотих”. Мене відкидає в стіну, рука одразу обвисла, а командир втрачає ліве око. Я починаю повзти, а нас далі накриває і накриває, наш поверх просто складається на очах: ти повзеш, а на тебе вже дах валиться. Жорстоко було”, — розказує військовий.

Спецоперація ГУР

Поранення Вадима виявилося важким.

“Був розрив артерії, нервів… нічого взагалі живого не залишилося від руки”, — пояснив чоловік.

З однією здоровою рукою Вадим продовжував допомагати побратимам тримати оборону Маріуполя, та з кожним днем це ставало дедалі важче. Командування вирішило провести повітряну евакуацію важкопоранених оборонців, і Вадим вирішив ризикнути.

“Перші військові гелікоптери прибули до Маріуполя і ми дізналися, що на них будуть вивозити поранених. До мене підійшов командир і запропонував вилетіти й евакуюватися. Але на свій страх і ризик, бо статися могло все що завгодно. Та що робити… Що буде, то буде. Я здав зброю і був доправлений під “Азовсталь” до інших поранених”, — пригадує Баран.

Далі події розгорталися швидко і максимально екстремально, адже окупанти не знехтували можливістю спробувати збити українські гелікоптери, що перевозили поранених.

“О 3 годині ночі нас забрали і привезли в порт, де наші хлопці розчистили місце для посадки. О 5 годині ранку “вертушки” прилетіли і о 6 ранку ми піднялися в повітря. Летіли над морем. По нас прилетів удар з великокаліберного кулемета. Нас підбили. На щастя, ми не загорілися. Наш кулеметник почав стріляти у відповідь. Трясло дуже сильно, пілот постійно змінював висоту. Страшно було. Кожна “вертушка” вилітала в свій час з інтервалом в 10-15 хвилин. Коли ми приземлилися, я помітив три гелікоптера, причому один був повністю чорний від обстрілів з одного боку”, — розказав морський охоронець.

Опинившись у безпеці, Вадим Баран приступив до лікування, однак українські спеціалісти не змогли зарадити, тому за волонтерською програмою чоловік потрапив до іспанської Барселони, де йому практично наново зібрали руку.

“Рука хоч стала функціонувати. Звісно, не так як раніше, але я вже можу хоча б чашку тримати”, — каже військовий.

Вже після маріупольських подій молодий чоловік одружився на дівчині, з якою спілкувався в мережі до широкомасштабного вторгнення. Зустрів її випадково в Білгороді-Дністровському і запропонував стати його дружиною.

По завершенні реабілітації чоловік планує повернутися до війська, адже дитяча мрія бути військовим нікуди не зникла.

“Служити я і далі буду. Ми ж давали присягу і цієї присяги треба дотримуватись і виконувати свій обов’язок”, — підкреслив чоловік.

Військовий зізнається, що перемога України неодмінно настане.

“У м*скалів нема такого, що кожен один за одного стоїть, а у нас це є. Коли поряд з тобою стоїть товариш, який замість тебе може спіймати кулю, то це мотивує. Плюс народ нам допомагає і хлопці знають, за що вони стоять”, — резюмував Вадим Баран.

#РФ #Війна #Маріуполь #ЗСУ