Главная > Всі новини > Війни в Європі після Першої світової — як Польща встановлювала свої кордони

Війни в Європі після Першої світової — як Польща встановлювала свої кордони

Пізньої осені 105 років тому в Європі, Східній Азії й Африці почали перекроювати кордони. Збройні зіткнення тривали чотири роки

Поки гарячі голови у кремлі мріють про повернення “ісконних земель” і перекроювання кордонів у Центральній та Східній Європі, відправляють на смерть сотні тисяч своїх громадян і погрожують світу ядерною “ломакою”, варто нагадати, чим закінчилася Перша світова. Які нові конфлікти породив несправедливий мир і намагання переможців принизити переможених, хто виграв від появи десятка нових держав і які конфлікти тліли протягом 20 років?

11 листопада 1918 року в залізничному салоні-вагоні поблизу французького містечка Комп’єнь було підписано перемир’я між переможною Антантою і кайзерівською Німеччиною. Депутат німецького парламенту Маттіас Ерцбергер поставив першим підпис після ультиматуму про беззаперечну капітуляцію, який озвучив маршал Франції Фердинанд Фош.

Від “війни гігантів” до “війни пігмеїв”

Наприкінці війни імперії Гогенцоллернів і Габсбургів фактично повалили Російську, яка скотилася в руйнівний революційний стан і перетворилася на республіку. Проте Франція, Велика Британія та США дотисли ворога на Західному фронті. В Німеччині також почалася революція, відбувався розпад на національні квартири “клаптикової монархії” – Австро-Угорщини. Це була не пряма військова поразка, а колапс політичної системи та економіки Центральних держав. На території колишньої Російської імперії майже рік йшла громадянська війна…

Військові втрати у Великій війні (так Першу світову називали до 1939 року) становили з обох сторін конфлікту до 10 мільйонів життів; у результаті бойових дій загинуло понад мільйон цивільних. “Війна гігантів завершилася, почалася війна пігмеїв”, – писав по її завершенні майбутній прем’єр Великої Британії Вінстон Черчилль.

Керівники делегацій держав Антанти під час роботи над Версальським мирним договором. Зліва направо: прем’єр-міністр Італії Вітторіо Орландо, прем’єр-міністр Великої Британії Девід Ллойд Джордж, президент Франції Жорж Клемансо та президент США Вудро Вілсон. Весна 1919 року

105 років тому, буквально в ці дні пізньої осені в Європі та частині Східної Азії й Африки почалися процеси з перекроювання кордонів із використанням військових контингентів і добровольчих частин, які розтяглися в часі на майже чотири роки. Як писав французький геополітик Жан Готтман, “мова йде не про лінії на карті, подібно до кордонів держав, але про простір прикордоння”. Він назвав ці землі “припливно-відпливні”. За них почалася боротьба не тільки за столами переговорів, а й із застосуванням сили.

На руїнах Російської та Австро-Угорської імперій немов гриби після дощу ще з останнього тижня війни постали незалежні держави (Чехословаччина, Польща, Латвія, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців – майбутня Югославія) а також анклави, яким не судилося стати вільними, як от Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) в Східній Галичині чи судетонімецькі провінції в Чехії. Про легітимізацію цих держав ще рано було вести мову, все вирішувала зброя і підтримка з боку переможців. Від Фінляндії до Туреччини 1918-1923 років прокотилася хвиля збройних конфліктів, а також революцій і контрреволюційних переворотів. Майже не було регіонів, на які б через вакуум влади не претендували сусіди.

Паризька мирна конференція без участі переможених країн почалася лише 18 січня 1919 року і тривала майже пів року; за цей час багато змінилося на “припливно-відпливних” землях. У Франції відбувалося “зразково-показове” шмагання Німеччини, котре заклало міну уповільненої дії, яка й вибухнула за 20 років, у вересні 1939-го.

Продовженням драконівських угод про територіальні зміни та репарації, підписаних у дзеркальній залі Версалю, стали Сен-Жерменський – з Австрією і Тріанонський – з Угорщиною договори. Переможені країни, яких назвали головними паліями війни, стали ізгоями. Вони втратили свої колонії в Африці, Азії та Океанії, як Німеччина, були роззброєні й опинилися на узбіччі світової економіки через виплату грандіозних репарацій. Останній платіж Німеччини датували 2010 роком! Тож звернімося до більш локальної, але не менш цікавої історії воскресіння Речі Посполитої, нашої сусідки. Історія якої тісно переплетена з Україною.

Друга Річ Посполита, яка “не має кордонів”

У міжвоєнний час у Польщі був відомий політичний анекдот: “Яка країна найбільша в Європі? Звісно, Польща. Бо вона не має кордонів ні на сході, ні на заході, ні на півночі”. Додам, і на півдні… З листопада 1918 року до початку 1921 року кордони держави змінювалися неодноразово. 1920 року вона взагалі опинилася на межі зникнення через більшовицьку загрозу.

Саме у день підписання перемир’я в Комп’єні проголосили й незалежність Речі Посполитої, відбулася її реінкарнація через понад століття. Саме тоді до Варшави приїхав Юзеф Пілсудський – звільнений з німецької в’язниці беззаперечний авторитет у середовищі борців за незалежність. У столиці Польщі Пілсудський стежив за роззброєнням німецьких частин й увечері був призначений тимчасовим “Начальником держави”. Країни Антанти вже побачили у цій ситуації перші ознаки створення “санітарного кордону” між паралізованою поразкою Німеччиною та Росією, яка захлиналася у Громадянській війні і боротьбі національно-визвольних рухів (і серед них українського) з червоними та білими.

Майже одночасно з проголошенням незалежності у Варшаві почали рухи з просування білого орла на майбутні кордони. Однак ще 31 жовтня 1918 року, в ситуації агонії австро-угорської влади, Українська Національна рада та Військовий комітет за кілька годин до приїзду до міста польської Ліквідаційної комісії, створеної за сприяння Антанти, вирішили захопити владу у Львові. Блискавичний Листопадовий чин призвів до збройного протистояння, битви за Львів і понад пів року боротьби ЗУНР з численнішими і краще озброєними польськими військами.

Поділ по живому

Практично одночасно з подіями на Східній Галичині загострився конфлікт і на польсько-чехословацькому прикордонні. Яблуком розбрату стала невелика за територією, але стратегічно і економічно важлива для Праги Тешинська земля, де проходила єдина залізниця з Чехії до Словаччини, знаходилися десятки вугільних шахт і металургійні заводи. За історично чеський регіон, але такий, де польський і німецький етнічний елемент перебував у більшості, розгорілася жорстока боротьба.

Чехословацькі легіонери в січні-лютому 1919 року взяли гору над польськими частинами, адже більшість військ на той час були задіяні Варшавою у війні проти ЗУНР. Збройне протистояння тривало понад рік, і не тільки в Тешині, а й на кордоні Польщі зі словацькими регіонами – Оравою і Спишем. Лише під час апогею радянсько-польської війни 1920 року Варшава відмовилася від своїх територіальних претензій до Праги, хоча у міжвоєнний час постійно нагадувала про своє право.

Місто Тешин наприкінці Першої світової війни. Осінь 1918 року

Антанта наголошувала на необхідності проведення плебісциту, проте противники висували на переговорах взаємно неприйнятні умови, і місто Тешин розділили навпіл по живому; залізничні колії і економічна потуга краю з переважно польським населенням відійшли до Празького уряду.

Однак восени 1938 року після Мюнхенського договору, який фактично підписав вирок міжвоєнній Чехословаччині, Польща анексувала Тешин (що вже в наш час дало російській пропаганді привід називати Варшаву агресором і одним із призвідців Другої світової нарівні з Берліном, Римом і Токіо. – Ред.). Менше, аніж за рік Річ Посполита була окупована нацистською Німеччиною і сталінським Радянським Союзом.

Командування чеської військової організації, так званої Цивільної оборони в Тешині, 1920 рік

Плебісцит як привід для повстання

Ще один конфлікт, вже польсько-німецький, розгорівся у Великій Польщі (Познаньщина) та у Верхній Сілезії. Познаньщина була окупована Прусським королівством під час Другого поділу Речі Посполитої (1793 рік). Більшість населення там становили поляки, які опиралися експансії німців в економіці та культурі. Наприкінці грудня 1918 року після серії демонстрацій поляків і контрдемонстрацій німців у Познані почалося повстання, підтримане польською армією. 6 січня німецькі частини капітулювали. Проте із заходу надійшли загони німецьких прикордонників і добровольців (фрайкори) і бої поновилися.

Втручання і тиск країн Антанти дозволили 16 лютого 1919 року досягти мирного врегулювання. За Версальським договором Познань, Помор’я зі змішаним населенням і з виходом до Балтики опинилися у складі Речі Посполитої. Так званий Польський коридор, який розрізав навпіл землі на сході Німеччини, використовувала і веймарська, і нацистська пропаганда для тиску на Варшаву.

Доля Верхньої Сілезії, яка з XIV століття була втрачена для польської корони, вирішувалася і на полі бою, і під час плебісциту. Цей був невеликий, але важливий для економіки регіон з розвиненою важкою промисловістю з десятками шахт, сталеливарними та металургійними заводами. Поляки та польські сілезці (шльонзаки — етнографічна група поляків) вже під владою Пруссії, а потім і Німецької імперії, зіткнулися з дискримінацією.

Польські сілезькі повстанці. 1920 рік

За умовами Версальського договору, в усій Верхній Сілезії мав 20 березня 1921 року відбутися плебісцит для визначення приналежності краю. На захід від Одеру (Одри) мешкали переважно німці, а на схід – поляки та шльонзаки. Улітку 1919 року почалося протистояння, яке призводило до актів саботажу, підриву будинків, терористичних актів. 15 серпня відбулося Перше Сілезьке повстання проти німецького управління. За допомогою резервістів Тимчасової національної армії Німецької держави і фрайкорів воно було жорстоко придушене. Загинуло до 2500 поляків, багато тисяч емігрували на батьківщину.

Наступного року відбулося Друге Сілезьке повстання, яке зафіксувало статус-кво з деякими преференціями для Варшави. Країни Антанти направили до краю війська для розведення ворогуючих сторін. І якщо Франція підтримала поляків, то Велика Британія й Італія зайняли позицію дружнього нейтралітету стосовно німців.

Польська армія на чолі з генерал-лейтенантом Станіславом Шептицьким (рідним братом голови української Греко-католицької церкви Андрея Шептицького) вступає до міста Катовіце, 20 червня 1922 року

Початок Третього Сілезького повстання був справою часу. Плебісцит, проведений в обумовлений день – 20 березня 1921 року, – не розв’язав питання, фактично розділивши край. І 2-3 травня, після підриву німецьких залізничних комунікацій для уповільнення руху підкріплень із заходу, вибухнуло повстання. Полякам вдалося захопити ініціативу й окупувати більшу частину промислового району. Розв’язання спірних питань було передано Лізі Націй, представники якої розділили край на дві майже рівні за кількістю населення частини (Німеччина залишила під своїм управлінням 70% території). Зате більша частина промисловості опинилася в руках Варшави.

Продовження читайте на сайті “Телеграф” у неділю, 25 листопада, вранці.

#Польща #Перша світова війна