Главная > Всі новини > Снайпер ССО Юлія Воборнікова-Головко поділилася історією кохання з офіцером СБУ

Снайпер ССО Юлія Воборнікова-Головко поділилася історією кохання з офіцером СБУ

Пара не змогла бути разом

Через російське вторгнення в Україну багато молодих людей присвятили своє життя війні, але незважаючи на це вони продовжують залишатися людьми зі своїми почуттями та переживаннями.

Своєю сумною історією кохання поділилася боєць Сил спеціальних операцій Юлія Воборнікова-Головко.

“Це було давно. Роки через два від початку війни. Я була вільна, не заміжня, ще не мала на морді зморшок, а на попі целюліту. Зате мала вкрай виражену вроджену їб**утість, яка вкрай до мене притягувала безпритульних кошенят, старі книги з маріупольської барахолки, неприємності з ментами, і деяких нежонатих офіцерів “служби божої”.

От один з таких і поклав на мене оком в ті незапамятні часи.

Сказати що він був красивим, то курва нічого не сказати))). Про такого мій бойовий товариш і командир групи ССО Сірьога сказав би коротко: “гарний як весна”. І залицятися вмів падлюка як ніхто. Але не до мене. Я було створінням впертим, і демонстративно його при зустрічах ігнорувало і зневажало, а іноді бувало так його тролила, що можна було би і образитися. Він теж не відставав. То на блоці мені затримання влаштує, щоби потім в кінці видати каву з шоколадом, то привезе серед ночі кошеня хворе, і волає лікуй, ти ж вмієш. А сам в цей час демонстративно втрачає свідомість коли я те кошеня уколами відволодую.

І це той чувак, на рахунку якого вже тоді був не один десяток орків.

Коли я шарилася на нулях, він приїздив і шастав зі мною за компанію, постійно говорячи що приїхав тому, що треба ж комусь понести мою гвинтівку, бо я таке мале і чахле, що сама з нею не дійду на позицію.

Я теж не відставала: його телефон фігурував на олх в якості віддам породистих чіхуа-хуа безкоштовно, на його машині були наклейки “ублюдок, я від тебе вагітна”, анкета з його мордою пропонувала експорт послуги і ремонт кранів на дому.

І це ще дуже малий список того, як ми псували життя один одному.

В якийсь із днів я вирішила злиняти на пару днів у місто і відпочити. По формі, чумаза як те безпритульне кошеня, з непоборним бажанням зжерти шаурму біля Маріупольського драмтеатру.

Там він мене і надибав. Сказав що від мене за сто км пахне війною, і що я виглядаю як привид комунізму. На що був посланий під три чорти, зі словами що мені пох, і заміж за нього я не збираюся.

І от тут щось пішло не так. Мене скрутити в охапку разом з шаурмою, і посадили в машину, двері заблокували.

Я сказала що зараз простелю коліно, при чому йому, але не спрацювало.

Так само легко в охапку мене затаранили в квартиру на четвертий поверх. Двері закрили.

Матюкаючись і грозячи йому усіма карами небесними, я отримала рушник і була відправлена в душ, змивати з себе дух війни так сказати))).

Виповзла я вже трішки спокійнішою, і задала найголовніші питання в армії: “зачем? І н**уя?”

Мені резонно відповіли, що на рахунок одружитися за мною я про**ала вспишку, і це питання вже вирішене. З війни я піду. Жити будемо в Києві. Дітей народимо в наступному році.

І взагалі, він що дарма стільки часу за мною волочився, пора вже й честь знати.

Але як я уже сказала, створіння тобі було вперте, і не на жарт йо**уте.

Де ж квіти? Де конхветно-букетний період? Де курва походи в кіно/театр/парк (потрібне підкреслити). Щоби мене, воїна, квіточку, снайпера, взяли от так і поставили перед фактом????!!!! Ото вже ні!!!

І пофіг що він мені подобається так, що іноді прибити його хочу. І що жити без нього муторно і кішки на душі дряпають як мій Василь свій лоток по ночах. Ні!!! Так не буде!!! Завоюй спочатку, а потім плани свої там якісь мені озвучуй.

Я прикинула обстановку. Тікати нікуди. Дверей двоє. Залізні. З ключа закриті.

Розумію якщо лишуся з ним тут і зараз, то вже через тиждень в його квартирі в Києві буду нові штори чіпляти, з блаженною посмішкою закоханої ідіотки.

Мозок намагався наробити план втечі.

А він розумів добре, що робить зараз мій мозок, і нахабно заявив: не втечеш)))). А сам після цього пішов в душ)))).

Я від безнадьоги вийшла на балкон і закурила цигарку.

Внизу тусували на лавці бабусі і в усі зичні голоси, обсуждали ремонт криші і установку нових зливних труб.

Я повернула погляд в бік, і побачила своє спасіння. Труба. Новенька, якісно вварена в стіну будинку. І прямо поряд. І балкон без скла.

Не знаю що тобі мною керувало, мабуть мої таракани в голові завернули двіж разом з моїми внутрішніми демонами. Я швидко одягалася. Закинула на плечі рюкзачок, і молячи всіх богів щоби та труба не ві**нула, почала по ній сповзати. Ні, не спускатися так як це робить спецназ, цьому я навчилася вже пізніше. І не так як у кіно.

Ні, я це курва робила повільно, бо було гайки як страшно. Мій мозок малював картини травм від падіння. А потім момент нашого можливого з ним майбутнього життя, вплоть до вступу внуків в університет. Мізки безжально видали вердикт: Дура. Серце кричало: що ж ти робиш курва, повернися до нього. І лише вперто-ї**нутий характер говорив : Красава.

Коли я доповзла до першого поверху місцеві бабки вже мовчали, і дивилися на мене як папуаси на дирижабль. А я бабкам видаю: не нервуйте шановні, то у нас навчання, антитерор.

Сказавши це, дрипнула з усіх ніг. До найближчого таксі. А далі назад, на нуль.

А на його тумбочці одиноко лишилася лежати, моя недоїдена шаурма.

Він телефонував, я не брала слухавку. Він писав, називав впертою дитиною. Казав що перевівся остаточно в Київ служити і забере мене з собою.

А я вибрала війну. Занадто багато я тобі вже їй віддала, щоби ось так просто піти. Знала що то лише затишшя, і ще буде пролито ріки крові.

Він тоді щез на два роки. Потім з’явився знову, і просто спитав, чи я вже навоювалася, бо йому треба допомогти поміняти в квартирі штори, і без мене ніяк…

А у мене тоді вже було інше життя.

Підрозділ ССО в який я з такими жертвами пройшла відбір. Своя банда, зграя, війна і побратими.

Війна дуже скорочує час. Ти проживаєш в душі рік за п’ять. Ти вчишся цінувати моменти, бо завтра може і не настати…

Він сказав що буде чекати скільки треба.

Красивий, розумний, сміливий. Він чомусь любив мене — ї**нуте вперте створіння))).

Він загинув весною 2022 року.

Іноді, дуже рідко, на одне із кладовищ приходить створіння в формі з шевроном ССО , з очима в яких майже не лишилося ї**нутості, стоїть біля могили, і розповідає історію альтернативного майбутнього, з рожевими шторами, дітьми, кошенятами, вплоть до вступу внуків в університет…”

#Війна #ЗСУ