Главная > Всі новини > Навіщо російські окупанти в минулому змінювали українські прізвища в паспортах

Навіщо російські окупанти в минулому змінювали українські прізвища в паспортах

В минулому росіяни масово фальсифікували паспорти та змінювали прізвища українців. Якою була підступна мета окупантів?

Україна понад століття відбивається від росії — країна-агресор здавна намагається не тільки захопити нашу землю, але й знищити українську культуру. Відомо, що нації одна від одної відрізняє спільне етнокультурне походження, ментальність, мова, історична пам’ять і ще багато важливих речей, таких, як, наприклад, прізвище. Політика окупантів у всі роки була спрямована на знищення всього українського.

Один з методів знищення української ідентичності — фальсифікацій у паспортах. Петренко, Іванів чи Сидір – досить змінити всього одну – дві літери й ви вже етнічний росіянин – Петров, Иванов і Сидоров, розповідає кандидатка філологічних наук Наталія Сокіл-Клепар.

“Здавалося б, це дрібниця. Однак насправді прізвище таки важливе для національної ідентифікації. Прізвище є етноментальним маркером. Якщо ми почуємо прізвище Россі, Жмудзінський, Готьє, то одразу можемо зрозуміти, якої національності людина”, — зазначає науковиця.

Спадкове родове ім’я мали ще у Стародавньому Римі та у Середньовічній Європі, але тільки знать. На наших теренах за часів Київської Русі побутували лише імена. Родові найменування мали хіба що монархи й шляхта. Зазвичай, на честь засновника династії, наприклад Рюриковичі чи Ростиславичі, або за місцем родинного гнізда – князі Острозькі, бо з Острога. У давні часи просто не було потреби у прізвищах: документів людина не мала, грамоти не знала. Щоб обробляти землю чи годувати худобу імені було достатньо. Втім, коли народилося забагато “Іванів”, постала потреба якось їх розрізняти. Так постали прізвиська.

За словами Наталії Сокіл-Клепа, у ХVІ столітті вже з’явилися додаткові іменування, коли утворилися ділові стосунки між людьми. Для цього необхідно було запроваджувати додаткові номінації. Наприклад, Іван Гордий. Такі прізвиська давали один одному часом за рисами характеру, часом за видом діяльності. Вони існували усно.

“Історія кожного роду своя: ми не знаємо, чому предка назвали Мухою – чи він був дрібненький, чи якийсь нав’язливий. Так само може бути Вовк – чи це була агресивна людина, чи смілива й мужня”, – розповіла Наталія Сокіл-Клепар.

Звідки походять прізвища

Серед українців найбільша група прізвищ походить від імен батька та мами. З найдавніших часів у прізвища перейшли язичницькі імена Нечай, Жадан, Вторак. Християнство принесло уже відомі нам ймення. Додатковими іменуваннями ставали патроніми або матроніми. Тобто по батькові: Іван, син коваля, був Коваленко або ж Ковальчук. Матроніми були зрідка, адже знаємо, що домінували патріархальні мотиви. Ще українські прізвища походять від назв їжі, місцевості, тварин, рослин – тобто усього, що оточувало людей у побуті. Зараз такі родові ймення є нейтральними, а колись ці слова мали конкретне значення. Наприклад, якщо був Мельник, то він працював на млині.

Які прізвища утворили козаки

Козаки дали нам не лише епоху лицарів і цілий пласт культури, а й креативні прізвища. Якщо ви Перебийніс, Нетудихата, Убийвовк – це означає, що ваші предки були козаками або щонайменше мали до них стосунок. Той, хто втікав на Січ, отримував там нове прізвисько.

“Найчастіше в горнилі Запорізької Січі кували цікаві прізвища, переважно двоскладові, імперативного характеру: Підкуймуха, Неїжборщ. Почуття гумору в них домінувало. Це зараз одна з національних рис українського прізвищевого фонду”, – розповіла Наталія Сокіл-Клепар.

Типові закінчення українських прізвищ

Типово українськими були прізвища із закінченнями -енко, -юк, -чук. Наприклад, Шевченко, Шевчук. Однак кожен регіон мав свої суфікси. Якщо ми маємо суфікс -енко, то це найчастіше вказує, що першопоселенці були з теренів Східної й Центральної України. Якщо суфікс -ук, -юк, -щук, то можемо говорити про людей, які є вихідцями з північних теренів України або ж західних.

Як знищували українську ідентичність

Прізвища у сучасному розумінні з’явилися наприкінці XVIII – на початку XIX століть, бо виникла така потреба. Що таке для українців кінець XVIII століття? Етнос роздерли між 2 імперіями: Схід – під Московією, Захід – під Австрією.

Російський агресор прагнув знівелювати будь-які прояви національної ідентичності, бо сірою масою легше керувати.

“Цілком зрозуміло, що імперські уряди дуже часто на цьому спекулювали. Якщо в Австрії це не була особлива проблема, тому що мовні відмінності були достатньо великими, то у Російській імперії це була дійсно свідома системна політика, коли прізвища записували так, як його сприймали на слух”, – розповів кандидат історичних наук Василь Кметь.

Зросійщення українських прізвищ почала ще Російська імперія. Їм заважала наша шляхта й дворянські титули. Через це з середини XIX століття імператор Микола І почав переводити аристократів у клас міщан і селян, змінивши їм прізвища з подвійних на поширеніші.

Однак значно жорсткішу діяльність розгорнув Радянський Союз. Для них не існувало української мови й нації, не те що прізвища.

“Кожна влада, яка приходила в Україну, намагалася асимілювати не тільки географічний простір, але й мовний – оце втручання в особовий фонд, антропонімний, в людські іменування”, – заявила Наталія Сокіл-Клепар.

Чому зміна прізвищ була вигідною для Росії

Загарбники змінювали назви населених пунктів на свій лад – місто Кам’янське стало Дніпродзержинськом. Тоді ж Мельника переписали на Мельнікова. Навіщо? Московитам потрібно було, щоб всі підневільні нації у Радянському Союзі добровільно злилися зі “старшим братом”. Хоча ми ж розуміємо, що московити – не старший і не брат ані для українця, ані для киргиза, ані для грузина. Однак усіх нас насильно перехрещували у паспортах.

Люди пам’ятають як їхній дід, прадід чи батько був змушений записати прізвище. Йому в паспорті додали – був Запорожець, а став Запорожцев,

У радянський період особливо активно асимілювали й творили “покручі” з українських прізвищ. Це робили свідомо, оскільки різноманітну документацію вели в урядових установах, паспортних столах тощо.

В українському прізвищі комуністам достатньо було змінити лише одну літеру або додати чужий для нас суфікс -ов, -ова, -ін і все – ви етнічний росіянин, бажаний для радянської дійсності Петров, Иванов, Сидоров.

Суть прізвищ перекручували на свій лад

Перекручували саму суть прізвища – Коваля записали як Ковальов. Це при тому, що слово “коваль” є лише в українській мові. Російською він мав би бути “кузнец” і відповідно Кузнецов. Швець ставав Шевцов, хоча російською – “сапожник”. Це була спланована політика асиміляції. Водночас причиною махінацій часто ставали дрімучі паспортисти, які не розуміли української мови.

Часто російські чиновники чи писарі русифікували прізвища з огляду на власне невігластво. Однак за цим стояла також цілком цілеспрямована політика, коли додавання -ов та нівеляція фрагментів українських закінчень зводилася до того, щоб робити прізвища подібними до загальноросійських. Часто змінювали прізвища й в армії. Хоча були й такі наші земляки, які самі переписували прізвища, аби вислужитися перед “червоною владою”.

Родове прізвище – зв’язок поколінь

Нині українці дедалі частіше повертають собі у паспортах справжні ймення. Бо родове прізвище – це наша етнічна ментальність і зв’язок з предками.

Як стверджує науковиця, прізвище – це зв’язок поколінь. Якщо втрачається ця ниточка між поколіннями, то втрачається історія роду, а зрештою й історія народу, тому ми повинні оберігати не тільки нашу географічну й мовну територію, але й антропонімну.

Раніше “Телеграф” писав, які прізвища вказують на приналежність до війська.

#Історія #Прізвище #Українці